До проблеми оцінювання результатів навчання учнів

Виступ на педагогічній раді. Підготувала психолог, соціальний педагог Іржавська Я.А.

Проблема оцінки й оцінної діяльності – одна з актуальних у педагогічній теорії та практиці. У різні періоди життя суспіль­ства вимірювання якості знань учнів, а також відображення результатів цих вимірювань за­вжди викликало зацікавленість з боку педаго­гів, психологів, батьків.

Відомі вчені-педагоги (Ш. Амонашвілі, Ю. Бабанський, В. Сухомлинський, А. Ху­торський та інші), які досліджували цю тему, під оцінюванням розуміють процес вивчення та перевірки знань учнів. Оцінка, на думку науковців, — це результат цього процесу, кількісний показник якості результатів на­вчально-пізнавальної діяльності учнів.

Для всебічного дослідження цієї пробле­ми ми використали анкети для вчителів і учнів (додаток), яким поставили питання, щоб з’ясувати, чи потрібно оцінювати учня, чи завжди легко оцінити учня, які існують недо­ліки оцінювання й об’єктивність оцінювання.

Уважаємо, що ця тема є актуальною для нашої школи, оскільки, за результатами ан­кетування, виявлено, що дуже часто в учителів школи виникають сумніви під час вистав­лення оцінки.

Сьогодні ми з’ясуємо:

•                    яку роль відіграє оцінка в житті дитини, її вплив на психологічний та емоційний стан;

•                    чи є позитивна оцінка стимулом у навчанні;

•                    чому учні отримують низькі оцінки;

•                    чи знають учні критерії, за якими їх оці­нюють;

•                    чи трапляються випадки необ’єктивного оцінювання.

І, звичайно, розглянемо питання щодо шляхів подолання конфліктних ситуацій, які виникають у процесі оцінювання учнів.

Ключове питання, яке ми поставили учням та учителям — «Чи потрібно в школі оцінювати знання учнів?». Були опи­тані учні 8-11 класів, кількістю 22 респондента та  16 педагогів. Біль­шість респондентів схиляються до думки, що оцінювання є необхідним компонентом навчально-виховного процесу. Вони вважа­ють, що оцінка це реальне відображення знань, але не завжди вона має головне значення в навчанні. Хоча оцінка все ж таки є стимулом у навчанні. Стосовно 12-бальної системи, то думки учнів розділилися половині опитаних не подобається дана система. Хоча половина респондентів зазначила, що оцінка не впливає на їхній психологічний стан, але отримавши гарні оцінки вони відчувають: позитивні емоції (9), нічого не відчувають (4), відчуття того, що не даремно був вивчений матеріал (3), впевненість, натхнення (1), стимулювання до навчання (1), знання того, які дійсно ми маємо знання (1). А от отримавши погану оцінку учні відчувають: нічого (7), погіршується настрій (3), розчарування (2), стимул до виправлення оцінки (1), негативні емоції (1), стаю агресивною (1), думаю про те, що я тупа (1), сумно на душі, бо приходиш додому і починають лаяти батьки (1).

Більшість опитаних зазначили, що учителі оцінюють учнів за знання, а низькі бали учні отримують за небажання працювати (10), за невиконання домашнього завдання (6), за відсутність здібностей до навчання (4). Що стосується оцінювання то половина опитаних зазначили, що їх оцінюють необ’єктивно. А також учні радять вчителям бути справедливими, оцінювати об’єктивно, дивитися на знання учнів, задавати запитання додаткові, а по можливості завжди ставити 12 балів.  

Тож чи потрібно оцінювати учнів?

Вчителі нашої школи одноголосно зазначили, що оцінювання необхідне в навчальному процесі. Вони вже звикли до 12-бальної системи, і лише двоє вчителів вважають, що їм краще працювати за 5-бальною системою. Всі вчителі вважають, що позитивна оцінка є стимулом у навчанні. Труднощі, які виникають  під час виставлення оцінки пов’язані зачасту із оцінюванням тестів, коли учень має оцінки початкового і високого рівня, неоднаково володіє різними видами діяльності, грамотність у письмі.

Яка думка науковців із цього приводу?

Зауважимо, що оцінка – це не лише педа­гогічне поняття, а й філософське, соціально-психологічне явище, яке має важливе значен­ня для життєдіяльності людини.

Аналізуючи підходи науковців до процесу оцінювання успішності учнів у психолого-педагогічній літературі, можемо простежити різне ставлення до цього процесу. Наприклад, С. Шацький виступав проти оцінок та іспи­тів, уважаючи, зокрема, що оцінка негативно впливає на психіку учня.

Ш. Амонашвілі досить яскраво й деталь­но описав усі наслідки використання в школі бальної системи оцінок. Він показав, що ця система призводить до розподілу навчально­го колективу на яруси. Наприклад, відмінни­ки — це здібні й розумні учні, які є гордістю школи, а трієчники тягнуть клас назад, гань­блять його.

Цей розподіл класу несе тяжкі наслідки для емоційного життя школяра, для його со­ціального й морального становлення. Таким чином, оцінка, покликана умовно виражати рівень знань, умінь і навичок учня, насправ­ді перетворюється на його характеристику загалом, впливаючи на всі сфери його життя й регулюючи його відносини та спілкування.

Ш. Амонашвілі запропонував більш ра­дикальне розв’язання проблеми оцінювання навчальної діяльності учнів. Він зовсім від­мовився від бальної системи оцінок і замінив її розгорнутою характеристикою навчання школярів.

Але більшість педагогів уважає, що оцінка є необхідним елементом навчально-виховного процесу. За висловлюванням відомого психо­лога        Б. Ананьєва, «відсутність оцінки є найгір­ший вид оцінки, оскільки цей вплив не орієн­тувальний, а дезорієнтувальний, не позитивно-стимулювальний, а такий, що депресує об’єкт».

А. Ліпкіна у процесі експериментального дослідження впливу оцінки на навчальну ді­яльність учня та на його самооцінку виявила, що 98 % дітей бажає, щоб їхня навчальна ді­яльність була оцінена вчителем. Як приклад дослідниця наводить спостереження Джемса, де доведено, що в навчальних закладах, які приховують бали (оцінки) від учня, втрачають кінцеву мету праці школяра, і він часто страж­дає від почуття незавершеності й невідомості.

Водночас цікавими, на наш погляд, є дані експерименту, у якому досліджували три гру­пи дітей. Першу групу дітей у процесі навчан­ня всіляко заохочували, дітей з іншої групи — ганьбили, а третю групу ніяк не оцінювали. Найгіршим виявився результат у тих дітей, яких зовсім не оцінювали. Цей експеримент яскраво довів те, що людина, яка виконує певну роботу, потребує й очікує на оцінюван­ня своєї праці. Очевидно, що здебільшого вона потребує заохочення, позитивної оцінки.

Практична психологія нам підказує, що діти, долаючи труднощі й доводячи спра­ву до кінця, звикли до нагороди: вербальної (молодець, розумниця), емоційної (радість на обличчях дорослих), матеріальної (хоча це не найкращий засіб), а в школі — до оціню­вання результатів учителем.

Отже, бачимо, що оцінна діяльність по­роджена потребою учня й учителя одержати інформацію про те, чи відповідає якість знань і вмінь учня з предмета вимогам програми.

Метою оцінної діяльності є контроль успіш­ності учнів і формування в них адекватної само­оцінки. У процесі навчання формується уста­новка на оцінювання можливостей кожного.

З ІСТОРІЇ ПИТАННЯ

Оцінювання знань учнів було актуальним у всі часи у всіх типах шкіл. Звернімося до історії, простежимо, як взагалі з’явилося оцінювання в школах, і подивімось, які сис­теми існують у різних країнах.

З історії відомо, що вперше система оціню­вання виникла в середньовічних школах у Ні­меччині. Це була трибальна система, де кож­ний бал означав розряд учня: «1-й — кращий», «2-й — середній», «3-й — гірший». Пізніше ця система стала основою для п’ятибальної систе­ми, якою користувалися досить тривалий час вітчизняні педагоги.

1935 року п’ятибальна система оцінок була змінена на словесну («відмінно», «доб­ре», «задовільно», «погано», «дуже погано»). 1944 року словесні оцінки були замінені на цифрові. Протягом XX століття оцінка «1» поступово зникла, у результаті п’ятибальну систему трансформували в «4-бальну», яка стала традиційною для радянської освіти,

«ГЕОГРАФІЯ» ОЦІНЮВАННЯ

П’ятибальна система оцінювання не є сві­товою загальноприйнятою системою. Сьогодні в більшості країн світу діє більш широка шка­ла оцінок — від 6 (Польща) до 100 балів (Япо­нія). Наші сусіди — Молдова, Білорусь, Лат­вія — практикують оцінки за 10-бальною сис­темою, у Росії існує традиційна п’ятибальна система, яка, по суті, є трибальною, оскільки ані «одиницю», ані «двійку» не ставлять як підсумкову оцінку.

У Франції та її колишніх колоніях (напри­клад, Тунісі) давно вже діє 20-бальна система. При цьому найвища оцінка зазвичай стано­вить 18 балів. Французи переконані, що «20» може отримати лише Господь Бог, а «19» — пан учитель. Вищий пілотаж — отримати 14-16 балів. Більшість французьких «хорошистів» отримують від 10 до 14 балів.

У США діє п’ятибальна система. Але за­мість цифр там використовують букви — А, В, С, D, F. Проте підсумкові тести, котрі складають по закінченні кожного півріччя, оцінюють за стобальною системою.

У Німеччині діє шестибальна система оцінювання, хоча учнів початкової школи взагалі не оцінюють. Оцінки виставляють у зворотному порядку. Найвища оцінка — 1, найнижча — 6.

У Данії в молодшій школі оцінки не вистав­ляють. У деяких школах оцінки не виставляють до 7-го класу. У середній школі діє семибальна система оцінювання, яка передбачає сім різних оцінок із максимальною оцінкою 12 балів.

У Великій Британії прийнято словесно оці­нювати роботу учня, що дозволяє дати більш повну й розгорнуту характеристику школяра, у якій зазначено особисті якості дитини, став­лення до однолітків, педагогів, суспільно-ко­рисної праці.

БАЛЬНА ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ

В Україні з вересня 2000 року в загально­освітніх навчально-виховних закладах було запроваджено 12-бальну систему оцінювання навчальних досягнень учнів. 12-бальна систе­ма побудована за принципами обліку особистих досягнень учнів початкового (оцінки «1», «2», «З»), середнього («4», «5», «б»), достатнього («7», «8», «9») і високого («10», «11», «12») рівнів можливостей, націлена на результат за­своєння учнями всіх компонентів змісту шкіль­ної освіти: знань, умінь, навичок, досвіду здій­снення творчої діяльності, емоційно-ціннісного ставлення до світу — комплекс компетенцій, яких потребує сучасне життя.

Незважаючи на те, що така система діє вже майже 15 років, ставлення до неї батьків, пе­дагогів, психологів неоднозначне. Уважають, що ця система оцінювання знань є більш гнуч­кою, вона ґрунтується на позитивному прин­ципі, що передусім передбачає врахування рів­ня досягнень учня, а не ступеня його невдач. Значно збільшується спектр оцінок, усі вони стають позитивними. 12-бальна система дозво­ляє більш об’єктивно оцінити творчих учнів, які здатні не лише засвоїти та відтворити ма­теріал, поданий учителем, а й самостійно здо­бувати його та застосовувати в нестандартних ситуаціях.

Недоліками 12-бальноїсистеми є:

1)               недосконале методичне забезпечення оці­нювання за 12-бальною шкалою;

2)               не зовсім чітко встановлені межі між балами;

3)      підвищені      вимоги до найвищої оцінки.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ ОЦІНКИ НА УЧНЯ

Оцінка для учня має неабияке значення. Вона виконує функції як нагороди, так і по­карання. Це свідчить про те, що оцінка є не тільки педагогічним поняттям. Вона також є соціально-психологічним явищем, значу­щим у житті й діяльності учня.

У сім’ї ставлення батьків до дитини також часто детерміновано оцінками в школі. І якщо це ставлення не відповідає рівню домагань дитини, вона постійно перебуває в стресовій ситуації.

Про вплив педагогічної оцінки на емоцій­ний стан учня йдеться в дослідженнях Ш. Амо­нашвілі, В. Сухомлинського та інших. Психо­логи, педагоги й учителі одностайні в тому, що вона здатна викликати в учня гаму гострих і глибоких переживань: радість успіху, задо­волення, сором за невдачу, підвищену тривож­ність тощо. Позитивні емоції, пов’язані з одер­жаною оцінкою, науковці вважають потуж­ним стимулом навчання, негативні, навпаки, погіршують загальний стан школяра, знижу­ють його працездатність. Тому, коли вчитель підбадьорює учня, схвалює його відповідь, ро­боту, це стенічно впливає на школяра. Проте стимулювальною може бути й негативна оцін­ка, але за умови, що вона об’єктивна і учень це усвідомлює.

Звичайно, і позитивні, і негативні емо­ції багато важать у житті дитини. Позитив­на емоція, пов’язана з оцінюванням знань, стимулюватиме досягнення більш високих навчальних результатів, негативна ж може в одних випадках дезорганізувати діяльність, а в інших — активізувати її, тобто спонукати до усунення перешкод.

Безумовно, оцінюючи результати навчан­ня, вчитель має дбати про домінування пози­тивних переживань, пов’язаних із оцінюван­ням знань. Це важливо з таких причин:

•                    по-перше, школярі, як відомо, часто сприй­мають педагогічну оцінку як оцінювання власної особистості;

•                    по-друге, нагромадження позитивного емо­ційного досвіду у зв’язку з оцінюванням засвоєних знань є основою для розвитку навчально-пізнавальних мотивів;

•                    по-третє, педагогічна оцінка є основою для формування самооцінки школяра.

Педагогам добре відома напружена тиша в класі під час оголошення оцінок, сумне пе­регортання зошитів у пошуках отриманих ба­лів. Усім педагогам доводилося спостерігати й реакцію, яку викликають оцінки в дітей: від неприхованої радості до сліз.

Оцінка має значний вплив на поведінку школяра. Вона тісно пов’язана із такими пси­хологічними характеристиками, як самооцін­ка, мотивація досягнення, тривожність, ком­форт, взаємини з навколишніми, творчість.

Слова педагога про дитину формують її самосприйняття. Кожний знижений бал зменшує в очах дитини її власну цінність, Не відокремлюючи себе від продукту своєї діяльності, у зниженій оцінці дитина бачить підтвердження, що вона погана. І тут вми­каються механізми психологічного захисту: якщо людина не є успішною в одній галузі, вона буде шукати успіху в іншій, іноді не най­кращій (дворові компанії та ін.).

Оцінна діяльність педагога також може здійснювати вплив і на мотивацію досягнення.

Мотивація досягнення – це прагнення поліп­шення результатів, незадоволеність досягну­тим, наполегливість у досягненні своїх цілей.

Комунікативний фактор педагогічної оцінки дуже важливий. Про що запитує батько своє чадо, яке повернулося зі ніколи? Про оцін­ки. Про що найбільше говорить учитель, по­відомляючи результати перевірених робіт? Про оцінки. Оцінки перетворилися на мову, зрозумілу всім. Здавалося б, як засіб кому­нікації оцінка має чимало позитивних яко­стей. Однак таке спрощення загрожує втра­тою основного змісту спілкування батьків і педагога.

Може виникнути питання: що ж тепер, уза­галі поганих оцінок не ставити? Ні, ставити іноді треба, але оцінки мають бути об’єктивні. Існують психологічні фактори, які можуть впли­нути на об'єктивність оцінювання:

а)      під час оцінювання свою роль може зіграти негативна установка, наприклад: до вас при­ходить новий учень, його колишній учитель розповідає вам про нього як про ледаря, дур­ня. І під час оцінювання дитини ви можете мимоволі спиратися на цю думку свого ко­леги, що може позначитися на оцінках;

б) існує      так званий «ефект ореола», напри­клад, дитина несимпатична зовні, неохай­на, із неблагополучного середовища може в нашій свідомості бути пов’язана з обра­зом не досить здібного учня.

Є ще одне психологічне правило, що має стати законом для будь-якого вчителя: дити­ну слід порівнювати тільки із нею самою, а не з кимось іншим.

 

ВИМОГИ ТА ПРИНЦИПИ ОЦІНЮВАННЯ

Оцінювання — це процес встановлення рівня навчальних досягнень учня (учениці) в оволо­дінні змістом предмета, уміннями й навичка­ми відповідно до вимог навчальних програм.

Об’єктом оцінювання навчальних досяг­нень учнів є знання, уміння й навички, досвід творчої діяльності учнів, досвід емоційно-цін­нісного ставлення до навколишньої дійсності.

У процесі оцінювання навчальних досягнень учнів ураховують:

•                    характеристики відповіді: правильність, цілісність, повнота, логічність, обґрунто­ваність;

•                    якість знань: осмисленість, глибина, гнуч­кість, дієвість, системність, узагальненість, міцність;

•                    сформованість загальнонавчальних і пред­метних умінь і навичок;

•                    рівень володіння розумовими операціями: аналізом, синтезом, порівнянням, абстра­гуванням, класифікацією, узагальненням тощо;

•                    розвиток творчих умінь (уміння виявляти проблеми, формулювати гіпотези, переві­ряти їх);

•                    самостійність оцінних суджень.

На основі цих показників виділяють чо­тири рівні навчальних досягнень, кожному з яких відповідає своя шкала оцінок у балах.

Початковий рівень: відповідь учня фрагмен­тарна, характеризується початковими уявлен­нями про предмет вивчення.

Середній рівень: учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний виконувати завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності.

Достатній рівень: учень знає істотні ознаки понять, явищ, зв’язки між ними, уміє поясни­ти основні закономірності, а також самостій­но застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, аб­страгуванням, узагальненням тощо), уміє ро­бити висновки, виправляти допущені помил­ки. Відповідь учня повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча їй бракує власних суджень.

Визначимо вимоги до оцінювання знань учнів.

1.                 Об'єктивність оцінювання. Оцінка має ха­рактеризувати обсяг і якість знань та вмінь учнів незалежно від методів і засобів кон­тролю, особистих якостей учителя. На оці­нювання знань не повинні впливати сим­патії чи антипатії вчителя, особливості поведінки і здоров’я учнів. Необхідно до­тримувати єдиних норм і критеріїв оціню­вання. Бути об’єктивним означає однаково доброзичливо ставитися до всіх учнів, вису­вати до них єдині вимоги.

2.                Необхідно  формувати в учнів уміння само­стійно контролювати, оцінювати й коригу­вати свою навчальну діяльність. Виховува­ти в них звичку і потребу в самоконтролі й самооцінці.

3.                Перевірка й оцінювання знань учнів мають бути систематичними, регулярними. Це до­зволяє оперативно вносити корективи в на­вчальний процес, організовує та дисциплі­нує учнів, спонукає їх до постійної робо­ти. Дослідження свідчать, що зворотний зв’язок щодо успішності засвоєння кон­кретних знань і вмінь посилює мотивацію учіння й підвищує успішність.

4.                  Виставлення оцінки слід супроводжувати її об­ґрунтуванням  (коментуванням). Необхідно вказувати на позитивні сторони відповідей і допущені помилки, неточності. Обґрунту­вання оцінки вимагає аналізу способів ді­яльності учня, його ставлення до навчання, міри старанності, повноти та правильності знань. Необхідно пояснити учневі, як мож­на виправити помилки, ліквідувати прога­лини в знаннях. Оцінні судження вчителя дають змогу учням зрозуміти його вимоги та критерії оцінювання.

5.                 Перевірка й оцінювання навчальних досягнень учнів мають бути всеосяжними, тобто пере­віряти засвоєння учнями всіх визначених програмою знань, умінь і навичок.

6.                 Оцінювання навчальних досягнень має охоп­лювати всіх учнів.

7.                 Здійснювати індивідуальний підхід під час оці­нювання успішності учнів. Це вимагає ство­рення таких дидактичних умов, за яких знімається психологічне напруження, три­вога учнів і вчитель може об’єктивно вияви­ти й оцінити досягнення кожного з них: під час опитування не підганяти учнів, давати час на обміркування, створювати атмосфе­ру доброзичливості, дозволяти користува­тися планом відповіді або опорним конспек­том. Індивідуалізація контролю має забез­печити умови для того, щоб кожен учень відчув радість успіху в навчанні.

8.                 Необхідно використовувати різноманітні форми та методи контролю.

Отже, перевірка знань дає вчителю інфор­мацію про хід пізнавальної діяльності учнів, про те, як іде засвоєння, які корективи по­трібно внести. Під час контролю одержують інформацію і самі учні. Без одержання інфор­мації про хід засвоєння, без зворотного зв’язку не може бути керованого навчального процесу.

Для ефективного контролю успішності учнів недостатньо лише виявити, що вони знають і вміють. Потрібно також правильно оцінити їхні знання й уміння. Оцінка має два компонента — числовий бал, який фіксує ре­зультат перевірки знань, умінь і навичок шко­лярів, і оцінне судження, що характеризує якість роботи учнів, їхнє ставлення до навчан­ня, старанність. Обґрунтовуючи бал, учитель аналізує виявлені знання за формою, змістом, обсягом з погляду правильності та виразності мовлення. Важливе значення мають вказівки на прогалини та помилки в знаннях учнів і ре­комендації щодо їх виправлення.

Таким чином, оцінюючи результати на­вчальної діяльності учня, учитель має дотри­мувати дидактичних вимог, використовувати різні форми оцінювання, пам’ятати про вплив оцінки на емоційний стан учня.

ПРАВИЛА ОЦІНЮВАННЯ

1.                 Оцінку даємо спочатку у формі розгорнуто­го судження, а потім називаємо її.

2.                 Оцінюємо не дитину, а її діяльність.

3.                 Учня порівнюємо тільки із ним самим. Оцін­ка невдалої відповіді, порівняно з минули­ми досягненнями, не в змозі підірвати віру учня у свої можливості й має стимулювальний характер.

4.                 Оцінюємо результати навчальної діяльності учнів на основі індивідуального та дифе­ренційованого підходів.

5.                 Створюючи ситуацію успіху для конкретного учня, необхідно враховувати його інтереси, захоплення, здібності: у кожної дитини є за­датки, які можуть розвинутись у здібності.

6.                 Оцінка — це згода, що не ефективна для сильних, обдарованих у навчанні школярів і дуже ефективна для слабких.

7.                 Не допускати відсутності оцінки з боку вчи­теля.

8.                 До особистості дитини ставитись як до са­мостійної цінності, незалежно від позитив­них чи негативних виявів.

Який учитель не мріє, щоб його учні отри­мували тільки відмінні оцінки? На жаль, цій мрії не завжди вдається здійснитися, тому що всім нам зрозуміло, що в кожної дитини свої індивідуальні інтелектуальні здібності, різний рівень мотивації навчання, та й зміст загаль­ноосвітніх програм стрімко ускладнюється, а рівень компетентнісних вимог з усіх предме­тів підвищується з року в рік. Але все ж таки чимало залежить від учителя, від його слів, рі­шень, дій, бо саме в його руках — доля дитини, якій він має дати не тільки певні знання, а й власні можливості. Бо поки людина вірить, вона здатна досягти всього, чого вона прагне.

Даруйте дітям віру, і вони обов’язково потішать вас не тільки своїми гарними оцін­ками, а й своїми досягненнями в житті, які принесуть користь людству і зроблять наш світ кращим. І пам’ятайте, яку б оцінку ми не поставили нашим учням, кожний отримає свою оцінку, яку йому поставить життя.

Використані матеріали із статті С.І. Кузіної, З.Б. Бощенко "До проблеми оцінювання результатів начання учнів"// Шкільному психологу все для роботи, №12 (84)